Престольне свято: 19 грудня

Настоятель: прот. Миколай Горюнов

Офіційний сайт:         https://yasnohorodka.church.ua

Історія села і храму

Лаврентий Похилевич (Сказания о населённых местностях Киевской губернии. Киев, 1864): Церковь Николаевская, деревяная; построена около 1713 года. Перерва Володимир (Історія шкільництва в містах і селах Київщини XIX – початку XX ст. Біла Церква, 2008): Першою школою Ясногородки ХІХ ст. була церковнопарафіяльна. Школа «открыта в 1860 г. в священническом доме. Учеников в ней 12 и обучаются они молитвам по “Букварю”. Преподают священник и причетники». Серед наставників школи можна відзначити у XIX ст. свящ. Симеона Трохимовича Гливенка, котрий мав досвід педагогічної діяльності, оскільки до прийняття сану працював вчителем на Черкащині. О. Симеон не обмежився освітою лише підростаючого покоління, але й намагався підняти освітній рівень дорослих. За це він отримав подяку від київського митрополита Платона (Городецького). Стараннями цього священика в селі було споруджено нову церкву і нове приміщення для церковнопарафіяльної школи.

Запам’ятався місцевим прихожанам і свящ. Андрій Іванович Яворський, котрий служив у селі з 1891 по 1904 рр. Він був обдарованою особистістю — співав у хорі київського митрополита, суміщав посаду диякона в м. Києві та вчителя в одній з київських приходських шкіл. Володів даром красномовства та переконання і отримував подяки за приєднання до Православ’я баптистів.

Церква на честь святителя Ніколая у Ясногородці була великою красивою як всередині, так і зовні, з гарною кованою огорожею, з багатою дзвіницею. Її дзвони можна було почути, кажуть, аж у Києві. У храмі співав чудовий хор. Після утворення Київського водосховища у 1960-х місце, де розміщалася церква, опинилося на березі, на краю обриву. Вода розмивала захоронення, і вони розграбовувались.

Після революції невдовзі з церкви зняли хрести, скинули дзвони, знищіли ікони і святині. Люди підбирали те, що вдавалося, і зберігали в хатах, а після відродження релігійного життя повернули у нову церкву. Зокрема, храму було повернуто старовинну Плащаницю. Існує легенда, що чоловік, який її спас від безбожників, пішов з нею на війну, обв’язавшись нею, і дійшов до Берліна.

Церкву переобладнали під клуб, але люди ходили туди зі страхом. А тих, хто поглумився над святинею, покарав Бог.

Настала війна. Восени 1943 р., тікаючи під натиском радянських військ, німці застосовували тактику «випаленої землі». У Ясногородці разом з майже всіма хатами вони знищіли церкву. 3 листопада 1943 р. розпочався наступ з Лютізького плацдарму, який 6 листопада 1943 р. завершився звільненням столиці України.

Важко уявити, що відбувалося на плацдармі протягом 40 днів з дня висадки на правий берег перших бійців до початку загального наступу. Газета «Правда» 22 вересня 1983 р., відзначаючи 40-річчя визволення Києва, писала, що село Ясногородка протягом 35 днів переходило з рук у руки 27 разів. Це в декілька разів більше, ніж славнозвісний Мамаїв курган. Солдати назвали Ясногородку Красногородкою, Київським Сталінградом.

Аналіз бойових дій в районі населених пунктів Глібівка, Козаровичі, Ясногородка, Толокунь дає підстави говорити про окремий від Лютізького, Ясногородський плацдарм. Віддаючи життя в районі Ясногородки, солдати стримували ті сили гітлерівців, що могли бути перекинутими нижче за течією, в район Лютізького плацдарму. Звідси вже йшов прямий наступ радянських військ на Київ. Пам’яттю Ясногородського плацдарму залишились на землі Київщини братські могили у районі населених пунктів Глібівка, Козаровичі, Демидів, Ясногородка, Толокунь, Жукин, Воропаїв, Лебедівка. Зокрема, тількі у Ясногородці – 3 братські могили, та ще пам’ятний знак у центрі села, біля нової церкви. Храм взяв опіку над ним, прочани регулярно прибирають сміття та бур’ян.

Відродження храму у Ясногородці почалося у 2004 році. Спочатку богослужіння проводилися у молитовному домі. У 2006 році громада приступила до будівництва нової церкви. Її звели за 3 роки. 10.10.2010. храм було освячено. Церква має площу 120 кв.м. Вона типова, однокупольна, має форму корабля.